Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 914/335/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В. Цвігун В.Л.за участю представників: тов "Будівельні матеріали" Снігур В.Ф. розглянув касаційну скаргуприватного підприємства "Укрінвесткапітал"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2015 рокуу справі№ 914/335/14 господарського суду Львівської областіза позовомприватного підприємства "Укрінвесткапітал"до товариства з додатковою відповідальністю "Будівельні матеріали"; приватного підприємства "Укрбудіндустрія"простягнення заборгованості 56 188, 00 грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.03.2014р. (суддя Деркач Ю.Б.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзДВ "Будівельні матеріали" на користь ПП "Укрінвесткапітал" 56 188,00 грн. основного боргу та 1 827,00грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що по зобов'язаннях згідно з договором № 3 від 29.04.2013 р. повинен відповідати відповідач-1 в зв'язку з неоплатою за поставлений йому товар, тому позов задоволено в частині стягнення з відповідача-1 заборгованості; щодо вимог до відповідача-2 як солідарного боржника - поручителя, суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки порука є припиненою.

В решті позовних вимог (до відповідача-2)- відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року (судді: Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) рішення господарського Львівської області від 11.03.2014р. скасовано.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що видаткові накладні, не в повній мірі відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть розцінюватись належним доказом саме передачі товару в натурі та прийняття його відповідачем-1.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення госпоадрського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник доводить, що висновок суду апеляційної інстанції щодо неврахування накладних з підстав їх невідповідності вимогам закону не спростовує фактичне здійснення господарських операцій, про що свідчить часткова оплата відповідачем товару, який не заперечував його отримання; відпуск матеріальних цінностей без довіреностей встановленої форми також не спростовує їх фактичну передачу відповідачу; судом безпідставно не взято до уваги акт звірки взаємних розрахунків від.

Товариство з додатковою відповідальністю "Будівельні матеріали" доводи скарги заперечує, вважає вірними висновки апеляційного господарського суду про неналежне оформлення видаткових накладних до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", акт звірки взаємних розрахунків не доводить обставин, які мають підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами та не має доказової сили за вимогами ст.ст. 33, 34 ГПК України, тому просить в задоволенні скарги відмовити а оскаржувану апеляційну постанову залишити без зміни.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, відзиву, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за поставлений товар на підставі договору № 3 від 29.04.2013р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставлену продукцію позивачем надані копії видаткових накладних: № 9 від 06.05.2013р., № 4 від 07.05.2013р., № 5 від 14.05.2013р., № 6 від 20.05.2013р., № 34 від 10.06.2013р., № 35 від 18.06.2013р., № 36 від 20.06.2013р. на загальну суму 76 188,00 грн. та акт звірки взаєморозрахунків б/н та б/д.

За розрахунками позивача заборгованість відповідачів складає 56 188,00 грн.

Як свідчать матеріали справи відповідач-1 - ТзДВ "Будівельні матеріали" заперечується існування заборгованості, покликаючись на те, що видатковими накладними № РН-000883 від 31.05.2013р. на суму 28 800,00 грн., № РН-0000859 від 30.06.2013р. та актом звірки взаєморозрахунків між ТзДВ "Будівельні матеріали" та ПП "Укрінвесткапітал" станом на 01.07.2013р. підтверджується відсутність такої заборгованості, навпаки, існує заборгованість позивача перед відповідачем-1 в розмірі 1 412,0 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції виходи з тих мотивів, що для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими стверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції визнав, що матеріали справи не містять довіреностей, виданих відповідачем-1 на отримання у позивача товару уповноваженими особами відповідача-1, представник позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції повідомив про їх відсутність у позивача; копії вищезазначених видаткових накладних, на які покликається позивач, зі сторони отримувача містять лише підпис, не зазначено відомостей про посаду і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що спірні видаткові накладні, не в повній мірі відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть розцінюватись належним доказом саме передачі товару в натурі та прийняття його відповідачем-1.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками про відмову в позові з мотивів недоведення факту поставки позивачем товару та вважає, що вони не відповідають нормам матеріального права, враховуючи наступне.

Спір між сторонами стосується виконання умов договору поставки, а отже до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин, пов'язаних з поставкою позивачем та отриманням відповідачем товару за договором, з підтвердженням цього відповідними документами.

Виходячи з умов договору, положень статей 655, 712 Цивільного кодексу України, між сторонами склалися відносини, що виникають з договорів поставки, які є різновидом договору купівлі-продажу, відносини за якими регулюються параграфом 3 розділу 3 Цивільного кодексу України і загальними положеннями цивільного законодавства про зобов'язання і договори.

Відповідно до пункту 2 статті 712 Цивільного кодексу України договір поставки є окремим видом договору купівлі-продажу, і положення регулюють правовідносини за договором купівлі-продажу застосовуються до договору поставки.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Висновки суду апеляційної інстанції, що видаткові накладні не можуть бути прийняті судом, як належні докази поставки-отримання продукції, оскільки не в повній мірі відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, не містять відомостей про посаду і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, касаційна інстанція визнає невірними з огляду на таке.

Статтею 101 ГПК України визначено межі перегляду справи в апеляційній інстанції відповідно до яких у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При розгляді справи в суді першої інстанції обставини, що підтверджені наданими позивачем доказами не спростовувалися, інших обставин, як то фальсифікації цих доказів (накладних) суд апеляційної інстанції не встановив, обмежившись лише повторною їх оцінкою з викладенням мотивів, що свідчать про незгоду з оцінкою доказів, наданих судом першої інстанції.

Касаційна інстанція зазначає, що як із наведених норм процесуального закону, так і з принципу правової визначеності випливає, що рішення суду першої інстанції, засноване на повному і всебічному дослідженні обставин справи, не може бути скасоване судом апеляційної інстанції виключно з мотивів незгоди з оцінкою зазначених обставин, даної судом першої інстанції чи з підстав іншої оцінки доказів.

Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дійсно містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Разом з тим, Закон не містить норм, що вказували б на юридичну нікчемність таких документів внаслідок неточностей відомостей чи їх неповноти, а так само відсутності певних обов'язкових реквізитів в таких документах чи недотримання чіткості та послідовності викладення в цих документах певних відомостей.

Касаційна інстанція вважає, що при розгляді питання про підтвердження передачі товару суд не повинен обмежуватися лише перевіркою відповідності документів встановленим законодавством формальним вимогам.

З таких же мотивів слід вказати, що оформлення довіреності для підтвердження повноважень на здійснення господарської операції відноситься до звичайної практики господарських відносин, однак їх відсутність не може спростувати факту вчинення поставки товару та його отримання особою; відповідні довіреності можуть бути лише одним із доказів і підлягають оцінці за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Слід врахувати, що при запереченні обставин передачі товару тягар доказування покладається на відповідача з огляду на приписи ст. 33 ГПК України.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач при розгляді справи в першій чи в апеляційній інстанції, в тому числі до першого касаційного перегляду чи при новому розгляді справи заявляв клопотання про витребування оригіналів доказів чи призначення експертизи у справі з метою підтвердження відсутності факту реальної передачі товару, натомість не заперечував та не спростовував обставини та доказів на підтвердження поставки та передачі йому товару, не доводив обставин неотримання товару, так само як не доводив невірності відомостей, що містяться у видаткових накладних позивача.

Одночасно, доводи відповідача свідчать, що він проводив оплату товару, надавши суду апеляційної інстанції докази в обґрунтування як цього твердження, так і своїх заперечень щодо позову, стверджуючи про здійснення повного розрахунку.

Таким чином, в розглядуваному випадку підлягало до з'ясування питання проведення розрахунку за отриманий товар, що мало суттєве значення для оцінки обґрунтованості вимог позову та заперечень відповідача про відсутність боргу, однак апеляційним судом це питання не досліджувався, оцінка доводам відповідача не надана.

Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України в сукупності господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідні вимоги судом апеляційної інстанції не виконано, докази у справі оцінювалися окремо без їх оцінки у сукупності, мотиви суду про неналежність доказів є надміру заформалізованими, а доводи і заперечення відповідача не отримали оцінки у взаємозв'язку до фактичних обставин.

При новому розгляді суду належить відповідно до вимог ст.ст. 33, 43 ГПК України надати оцінку доказам, що представлені кожною із сторін в обгрунтування своїх вимог та заперечень, на предмет їх достовірності досліджуючи їх у взаємозв'язку і в сукупності.

Відповідно до пункту третього ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Зважаючи на викладене та вимоги ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду суду апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 року у справі № 914/335/14 господарського суду Львівської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун